У "Буковелі" розпочався весняний сезон.
Він сповнений своїх колоритів: сніг майже розтанув, але подекуди він ще лежить. У повітрі досі висить лютнево-березнева прохолода, тож зайвий раз шапку далеко не ховаю.
На вулиці +5. Тепле какао повільно п’ю, споглядаючи величезну Довбушанку. Підіймаю очі до неба. Блакить, легкий вітерець. Довкола мало людей, а, отже, можна вдосталь насолодитися променадом та пройтися до Озера Молодості.
Там я зроблю кілька фотографій на згадку про цей чудовий квітень. Піднімусь до колеса огляду та звідти ще раз подивлюся на велике водяне плесо, де живуть білі амури, щуки та форель. А далі піду на прогулянку в "Гуцул Ленд": там є чудова місцина, де час немов завмирає.
Знаходиться воно на самому верху – звідти відкривається фантастичний краєвид на колесо та ялини.
Два місяці до літа, а там мій день народження. І я його проведу тут, у "Буковелі". Вже не дочекаюся початку літнього сезону, щоб скупатися в Озері Молодості. Та найбільше я люблю плавати в третьому озері: тут обладнано вейк парк. Це на кінцевій зупинці безкоштовного автобуса "Bukovel Bus".
А вертаючись до нижньої резиденції, зайду на рецепцію, щоб купити мафін та побалакати про життя з баристою, а тоді піду на тренажери просто неба – там можна слухати річку та думати про Вічне.
Весна. Час, коли все квітне. Квітне і моя душа.
Повільний туризм – це про насолоду моментом. Коли не треба поспішати. Коли не треба ставити умовних термінів. Коли потрібно лише жити, бо світ постійно кричить про "дедлайни", а ти вмикаєш літачок на телефоні й поринаєш у роздуми.
Slow life – це про усвідомлення, спокій та життя "тут і зараз".
Дякую, що дочитали цей текст до кінця. Я писав його щиро та повільно. Як умію.
Богдан Красавцев, керівник Офісу сталого розвитку Bukovel.