Розповідь про Бука та Єль прийшла до сучасників із давніх карпатських легенд і дає ключ до таємниці походження назви гори Буковель.
Давно-давно, у ті часи, коли лісові мавки могли заговорити з людьми, допомагали їм вирощувати худобу та знаходити потрібні лікарські рослини, коли люди з особливим трепетом ставилися до кожної стеблинки та розуміли шелест дерев, спів гірської річки, а дерево рубали тільки з дозволу Лісового Духа, зустрілися людський син Бук та Єль – дочка Лісового Духа. Хлопець причарував мавку вмінням грати на скрипці та знанням таємниць лісових звірів. А ще її причаровували розповіді про уклад людського життя.
З часу їхньої зустрічі вони не розлучалися: разом вітали ранкову зорю, пасли худобу, збирали пахучі трави, купалися в росах та слухали спів птахів. Мавка ділилася з Буком знаннями, недоступними людині. Про це доповіли її батькові, Лісовому Духу, сови. Новина розлютила його, бо хоч і жили лісові жителі у злагоді з людьми, та не прагнули всі лісові таємниці їм відкривати.
Лісовий Дух заборонив дочці виходити на полонини та підходити до людських осель. Бук шукав Єль, але все було марно, бо Блуд за наказом лісового господаря заводив його у непрохідні хащі або підводив до глибоких швидких потоків. Отож, піднявшись на найвищу гору Карпат, Говерлу, юнак вигукнув: "Я, Лісовий Душе, люблю твою доньку! Дозволь нам побратися!" Гори та ліс мовчали. Лише Вітер зашумів: "Ніколи-ніколи людська дитина не побереться з лісовою царівною. Однак якщо вони разом знайдуть цвіт папороті у ту мить, коли вона зацвітає, то зможуть бути разом. Якщо ж спізняться – впадуть росою на землю".
Бук, людський син, та Єль, дочка лісу, довго шукали цвіт папороті, та знайшли його саме тоді, коли він уже згасав. Закохані впали росою на землю, а на світанку на горі, яку тепер називають Буковель, виросли два дерева – розлогий та міцний бук і струнка смерека.
Автор тексту: Василь Волочій
Примітка
Легенду про походження назви гори Буковель створив Василь Волочій – багаторічний арт-директор курорту “Буковель”, який знав і відчував Карпати, як ніхто інший. Він не просто організовував свята, а збирав автентичні крупинки гуцульського побуту, перетворюючи їх на живі та поетичні історії. Кілька років тому душа Василя полетіла у Вирій, але завдяки його таланту оповідача гора Буковель отримала власну чарівну історію, яка тепер ожила на цьому сайті.