Нещодавно біля річки Прутець, що протікає територією курорту, наш колега помітив спритного та незвичайного гостя, який вправно долав течію та прямував до прибережної смуги. Знайомтеся – це вуж звичайний. І зовсім не дивно було його тут зустріти, адже вода є одна з улюблених його стихій. Вужі чудово плавають і пірнають, а біля водойми знаходять і їжу – переважно жаб та рибу.
Тож знайомимося ближче з нашим незвичайним плазуном.
Впізнати вужа дуже легко за характерними жовтуватими або білуватими плямами на потилиці – своєрідним "комірцем". Забарвлення тіла може варіюватися від оливкового до майже чорного, а довжина деяких особин сягає 1,5 метра.
Вуж звичайний – неотруйна змія, яка зазвичай уникає людини. Якщо він відчує небезпеку, намагатиметься втекти або сховатися. А коли втекти не вдається, він може шипіти, різко викидати голову вперед, виділяти речовину з неприємним запахом або навіть прикидатися мертвим. У такий спосіб тварина намагається уникнути конфлікту.
Для Карпат це цілком звичайний мешканець. Вуж звичайний поширений по всій Україні та добре пристосовується до різних умов – від низин до гірських районів.
Як і кожен мешканець лісу чи водойми, вуж має свою роль в екосистемі. Він полює переважно на земноводних і рибу, а іноді на невеликих тварин. Водночас сам служить їжею для карпатських хижих птахів (орлів, шулік, а також лелек), куниць і лисиць. У дикій природі через велику кількість природних ворогів вони рідко доживають до старості, хоча потенційно можуть жити 15-25 років.
Вужі ведуть денний спосіб життя, люблять сонечко, особливо погрітися в його теплих променях, чому присвячують більшу частину дня, за винятком ранку і вечора – це час для полювання. Тому, коли під час прогулянки зустрінете вужа – не наближайтеся, не торкайтеся і не намагайтеся зловити його. Залиште йому шлях для відступу та зачекайте, поки він відповзе в безпечне місце.
Хоча вуж і належить до далеко не найприємнішого для людини класу плазунів – змій, проте серед усіх змій саме він є найдружнішим до людей. Про це говорить той факт, що, наприклад, наші предки давні слов’яни шанували вужа як священну тварину, а в багатьох сільських будинках були навіть свої домашні вужі, яким селяни дбайливо залишали миски з молоком. У подяку за це вужі ловили мишей і щурів у сільських коморах і приносили, власне, таку ж користь господарству, як і домашня кішка.
Ось такі незвичайні мешканці зустрічаються не лише в лісах навколо "Буковелю", а й зовсім поруч – на території курорту. Тож наступного разу, коли природа раптом "прийде до нас у гості", варто зупинитися на мить, придивитися й просто дати їй спокійно продовжити свій шлях.
Бо, якщо замислитися, в цих горах гості – це ми. А справжні господарі тут – ті, хто живе в лісах, річках, на луках. І від нашого ставлення залежить, чи залишаться Карпати їхньою домівкою і завтра. І чи буде “Буковель” таким самим туристичним острівцем радості.